Віталій народився в селі Біла Хмельницької області. Ріс активною, творчою та веселою дитиною, любив слухати музику і танцювати. Відвідував шкільні музичний і танцювальний гуртки. Паралельно навчався гри на трубі в духовому оркестрі. Після 9 класу вступив до Кам’янець-Подільського військового ліцею, де продовжував грати в духовому оркестрі. А в 2008 році був зарахований студентом Кам’янець-Подільського коледжу культури та мистецтв за спеціальністю «Народна духова творчість». Разом із сімʼєю жив у селищі Наркевичі. Працював на Наркевицькому цукровому заводі. Очолював відділ охорони виробничих об'єктів.
На третій день повномасштабного вторгнення, 26 лютого 2022 року, чоловік добровільно долучився до лав Збройних Сил України. Служив командиром відділення 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади.
«Таких, як мій Віталік, більше немає у всьому світі. Він був надзвичайно доброю та світлою людиною. Веселий, чуйний, турботливий, сильний, працьовитий і відважний. Ніколи нікому не відмовляв у допомозі, завжди усіх підтримував та мав багато друзів. А ще обожнював своїх дітей: синочка Матвія та донечку Софію, робив усе, щоб вони мали щасливе дитинство. Радів кожному їхньому досягненню та підтримував у всьому. Віталік дуже хотів бачити, як ростуть наші діти, адже він їх безмежно любив, але своїм обов'язком вважав боротись за нашу свободу. Для мене він був найкращим чоловіком, другом та опорою, для дітей – люблячим батьком, для товаришів – справжнім другом, для побратимів – мужнім і сміливим героєм», – розповіла його дружина Марина.
Посмертно Героя нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали Віталія в селищі Наркевичі на Хмельниччині.
Вдома на нього чекали мама, дружина, син, донька та сестри.
