Руслан родом з села Слободо-Петрівка Полтавської області. Закінчив 11 класів місцевої загальноосвітньої школи. В 1999 році був призваний на строкову службу до ЗСУ. Після повернення розпочав трудову діяльність на Морозівській птахофабриці на посаді начальника охорони. Жив із родиною в селі Морозівка. Останні 8 років працював у службі безпеки ТОВ «Нова пошта». Вільний час присвячував сім’ї, яку дуже любив. Власноруч лагодив усе вдома, міг також відремонтувати будь-яку техніку чи транспортний засіб.
На фронт чоловік потрапив на початку квітня 2022 року. Служив у 32-му окремому стрілецькому батальйоні (в/ч А4020) Збройних Сил України. Обіймав посаду начальника складу взводу матеріально-технічного забезпечення. Через 2 тижні навчань Руслана відразу відправили на передову.
«Руслан дуже любив свою сім'ю. Умів абсолютно все: в домі, який він побудував, все зроблене його руками. Йому навіть на фронті сказали: як так може бути, що ти усе вмієш? Будь-який інструмент – косарки, зварювальні апарати, пили, на будь-якому транспорті – ЗІЛ, трактор, машина вантажна, легкова, мотоцикл – усе це вмів. У нього було дуже багато друзів. На похорон прийшла, здається, не одна тисяча людей. І я навіть дивуюсь – усі, з ким він був знайомий, вважають його своїм другом. А все тому, що він завжди усім допомагав, нікому не відмовляв», – розповіла його дружина.
«Дуже відповідальна, добра людина, дружній та хоробрий, лідер у колективі. До своїх обов’язків підходив з совістю, виконував їх якісно і жодних нарікань на його роботу ніколи не було. Руслан був дуже гідною людиною, людиною з великої літери, високошанованою і чесною», – додали колеги.
Захисника поховали у рідному селі Слободо-Петрівці. Там вулицю Гагаріна перейменували на вулицю Руслана Мороза.
У Руслана залишилися батьки, дружина, донька, рідні, друзі, колеги та побратими.
