Олександр народився 11 серпня 1994 року в селі Скибинці на Київщині. У 2004 році разом із родиною переїхав до села Кодаки Обухівського району. Закінчив Київський професійний коледж цивільного будівництва, де здобув фах слюсаря з ремонту автомобілів. У 2013 році став студентом Київського транспортно-економічного фахового коледжу Національного транспортного університету. У 2015 році отримав диплом молодшого спеціаліста за професією «механік з обслуговування та ремонту автомобілів і двигунів». Любив подорожі, захоплювався технікою та мотоциклами.
У травні 2016 року Олександра призвали до лав Збройних Сил України. Згодом він продовжив службу за контрактом, а в листопаді 2017 року був демобілізований у запас. Із початком повномасштабного вторгнення вступив до територіальної оборони «Щит Василькова», а у квітні 2022 року його мобілізували до 41-го окремого стрілецького батальйону, де він служив кулеметником у складі окремого кулеметного взводу.
«Побратими звали його Кіпіш – за вибуховий характер, за впевненість, непосидючість та мужність. Він був за будь-який кіпіш, лиш би не полон», – розповіла мама захисника Надія.
Посмертно воїна нагородили орденом «За мужність» III ступеня та нагрудним знаком «Золотий хрест».
«Дякую синку, що врятував нам Діму. Мої сини Олександр і Дмитро – двійнята, завжди разом, і на війну пішли разом. 31 травня 2022 року в селі Богородичне Дмитро разом з побратимами потрапив під обстріл і всі отримали поранення. Олександр знайшов їх, привів підмогу, а брата майже два кілометри ніс на собі, врятувавши йому життя. Він умів надавати допомогу пораненим і виніс не одного воїна. Дуже переживав, коли хтось помирав, коли не змогли вчасно евакуювати. Саша був хорошим сином і братом, вірним другом, нашою гордістю, надією й опорою. Ми знаємо, що він завжди поряд з нами. Він янгол, який нас оберігає. У нашому серці назавжди», – сказала мама Надія.
Поховали захисника в місті Тетіїв Київської області на Алеї Слави.
У нього залишилися мама, батько і брат.
