Святослав народився 27 жовтня 1987 року в місті Запоріжжя, проживав у місті Енергодар Запорізької області. З 2008 по 2013 рік навчався в Севастопольському національному університеті ядерної енергії та промисловості, де здобув диплом з відзнакою за спеціальністю «Атомна енергетика» та кваліфікацію інженера з організації експлуатації й ремонту. У 2020-му році закінчив магістратуру Класичного приватного університету у Запоріжжі за спеціальністю «Комп’ютерна інженерія», а у 2021–2022 роках здобув ще один диплом магістра за спеціальністю «Менеджмент». З 2019-го працював інженером реакторного відділення Запорізької АЕС.
Святослав дуже любив спорт – біг та вправи на турніку, читати книжки, вивчати англійську мову. Захоплювався кулінарією та полюванням.
Після російського повномасштабного вторгнення був головним сержантом взводу, командиром відділення взводу ударних безпілотних комплексів 110-ї окремої бригади територіальної оборони «Хортиця».
«Він дарував справжнє свято поміж сірих буднів, сповнених страху і очікування неминучого. Завдяки Святославу я зрозуміла сенс слів «виросли крила», адже якщо твій коханий з тобою, ти ніби починаєш літати. Дбайливий, уважний, турботливий, ніжний, стриманий, чесний, справедливий та справжній воїн. Він мріяв про щасливе майбутнє та велику власну родину. Ніколи не зможу забути чарівну усмішку, надзвичайно добрі очі, та його жагу до життя», – розповіла наречена Ганна Кудина.
«Він сміявся смерті в обличчя. Я сміялася разом з ним, – сказала посестра Святослава. – До чорта рідко є люди, з якими можна піти на край світу. У них всередині така шалена впевненість і сила, якої майже не зустрічається в цьому світі. Мені пощастило, що він воював у свій час разом зі мною. Воював шалено».
Воїна відзначили почесними нагрудними знаками Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест» та «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня, а також медаллю «За незламність духу».
Поховали Святослава у рідному місті.
У нього залишилася наречена та інші рідні.
