Віктор народився 1 березня 1994 року в місті Баранівка на Житомирщині. Закінчив у обласному центрі вище професійне училище сервісу і дизайну за фахом «адміністратор-портьє, агент з організації туризму». Працював будівельником у Чехії. На дозвіллі захоплювався риболовлею, але найбільше любив полювання – був досвідченим мисливцем.
Коли почалося повномасштабне російське вторгнення Віктор долучився до місцевої ТрО. З травня 2022 року проходив військову підготовку у Львівській області. «Я йду на війну, щоб мої дівчата спали спокійно», – так він казав.
У лавах Збройних сил України служив на посаді командира 3-го розвідувального відділення 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха. Мав звання молодшого сержанта.
«З вересня 2018 року ми стали жити разом. Перше, що зробив мій коханий, – посадив калину біля будинку, як оберіг нашої сім’ї. У липні 2022 року, коли випала можливість Віктору приїхати додому на декілька днів, ми офіційно одружилися, – розповіла дружина Оксана. – Як тільки мав змогу приїхати, завжди поспішав до сім’ї, до своїх дівчат. Та й для мене тисячі кілометрів не були великою перешкодою, щоб зустрітися з коханим, бо відстань не має значення, якщо любиш. Ми зустрічалися в різних містах України, щойно випадала можливість побачитися. У червні 2023 року я подолала 1000 кілометрів, щоб зустрітися з коханим. Віктор був дуже щасливий, що я приїхала. У самому пеклі, на Авдіївському напрямку, були найкращі і, на жаль, останні наші дні, проведені разом».
6 грудня 2022 року Віктору Назарчуку вручили медаль «Захисник рідної землі». Після загибелі його вшанували відзнакою «За заслуги перед Звягельським районом».
Поховали воїна у рідній Баранівці на Житомирщині.
У нього залишилися дружина Оксана та донька Варвара.
