Владлен народився та жив у Кривому Розі на Дніпропетровщині. У дитинстві займався плаванням, пізніше – два роки боксом. Навчався у Тернівській гімназії та школі №110. Опанував професію зварювальника у професійному будівельному ліцеї. Не вживав алкоголю та не курив. Завжди був добрим, щирим хлопцем із відкритим серцем. Друзі розповідали, що він нікого не кидав у біді та завжди захищав слабших.
Згодом хлопець закінчив також Криворізький державний педагогічний університет за спеціальністю «Біологія»:
«З дитинства мріяв бути лікарем, але вирішив стати військовослужбовцем. На другому курсі пішов з інституту заради служби в армії – рік був у танкових військах у Львові. А потім підписав контракт з морською піхотою. Син найбільше хотів бути морпіхом, бо дуже любив море. У перший рік контрактної служби син, перебуваючи на бойовій позиції на Донеччині, отримав поранення. Підлікувався і знову став у стрій», – розповіла мати Альвіна.
До завершення контракту старшому матросу Владлену Назаряну залишалося 3,5 місяці, але почалася повномасштабна війна. Чеба з побратимами обороняли Маріуполь.
«Про загибель сина дізналася від побратимів. Наскільки мені відомо, понад місяць тіло Владлена перебувало у місцевому моргу. А потім будівлю розбомбили. Здавала тест на ДНК, але три роки (станом на квітень 2025, – ред.) немає збігу», – сказала мати.
Морпіха Чебу за життя нагородили почесною грамотою Президента України за участь в антитерористичній операції, а посмертно – орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Світлина полеглого оборонця Маріуполя є у меморіалі «Народна Стела Героїв», який розташований на площі 95-й квартал у Кривому Розі.
Родина живе на вулиці Героїв Маріуполя, яку перейменували після загибелі захисника. Спочатку хотіли назвати на честь Владлена Назаряна, але потім стало відомо, що у Маріуполі загинув ще один боєць, який тут жив. Тому ухвалили рішення, що назва буде такою – вулиця Героїв Маріуполя.
У Владлена залишилися мама, двоє молодших братів і двоюрідний брат.
