У лютому 2024 року чоловік долучився до Збройних Сил України. Службу проходив у 3-ій окремій штурмовій бригаді. Був водієм-слюсарем ремонтно-механічного відділення ремонтного взводу артилерійського озброєння ремонтної роти ракетно-артилерійського озброєння ремонтно-відновлювального батальйону.
«Михайло був працьовитим та доброзичливим. Завжди приходив на допомогу тим, хто її потребував. Мав багато планів на майбутнє. Міша був професіоналом-самородком. Мав золоті руки, міг зробити абсолютно все: від вкрутити лампочку до відремонтувати танк. Був людяним, відданим, справедливим, люблячим, доброзичливим. Цінував сімейні цінності. Завжди відкладав свої справи і йшов на допомогу іншим. За покликом серця пішов добровольцем захищати Батьківщину, щоб пришвидшити перемогу і втілити свої мрії, але мріям не судилося здійснитися…» – розповіла Світлана Приходько, мама його цивільної дружини.
Посмертно солдат Непомнящих Михайло Володимирович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали захисника в селі Проців на Київщині, де він прожив близько 18 років.
У Михайла залишились мама Галина Іванівна, брат Сергій і цивільна дружина Юлія.
