Олег народився в селі Гуляйполе Дніпропетровської області. Закінчив Дніпровський національний університет залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна. У 2016-му переїхав на Рівненщину. У Рівному працював у поліції, спочатку був патрульним, а згодом – інструктором у Городоцькому навчальному центрі поліції. Вільний час присвячував рідним та близьким.
З 2014 року, з часів АТО, чоловік захищав Україну від російських окупантів. Служив у різних підрозділах: батальйон «Донбас», батальйон імені Кульчицького, 130-й окремий розвідувальний батальйон, 104-та окрема бригада територіальної оборони та 3-тя окрема штурмова бригада. В останній воював на момент загибелі. Обіймав посаду навідника штурмового відділення.
За період служби захисник був відзначений такими нагородами: нагрудним знаком і відзнакою «Батальйон ім. генерала Кульчицького», медалями «За відвагу», «За жертовність і любов до України», «За участь в боях «Східний фронт», «За службу Україні», пам'ятною медаллю «За вірність традиціям батальйону», «Хрест бойового братерства», пам'ятним нагрудним знаком «Іловайськ-2014», нагрудним знаком «Хрест хоробрих».
«Олег пройшов Іловайський котел, потрапив під час бою в полон, але, оскільки був важко поранений, його обміняли… Він був неймовірною людиною, вірним другом, найкращим чоловіком і найкращим татом для своїх дітей! Молодшого сина він не дочекався три місяці , я була вагітна на 7-му, коли він загинув…» – розповіла його дружина Марія.
Поховали воїна в селі Іваничі на Рівненщині, де він жив із сім’єю.
В Олега залишились дружина та двоє дітей.
