Руслан народився на Богодухівщині, жив у селищі Безлюдівка Харківського району. Опанував в обласному центрі професію техніка-гідролога у природоохоронному фаховому коледжі, а потім закінчив Одеський державний екологічний університет за спеціальністю «Гідрологічні дослідження водних ресурсів України». Працював у міжвідомчому центрі інженерних досліджень, був інженером-гідрологом.
Руслан любив читати, грав на гітарі, захоплювався рок-музикою. Обожнював подорожувати, пізнавати інші країни та культури. Побував у Франції, Австрії , Німеччині, Італії, Литві. Міг говорити кількома іноземними мовами. Мріяв побувати на Кубі, мати власну квартиру, створити сім'ю. Займався спортом. Був дуже товариським хлопцем, справжнім другом, люблячим, турботливим сином і братом.
Рішення піти захищати Батьківщину ухвалив у перший день повномасштабного вторгнення росіян на територію України. Наступного ж дня пішов до військкомату. Служив стрільцем в 113-й окремій бригаді територіальної оборони.
Посмертно захисника нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
«Мій син любив Україну, дуже любив Харків, в якому навчався, жив і пропрацював багато років. Русланчик пишався тим, що він був харків'янином. Він був патріотом України, і в усіх країнах говорив, що українські люди найкращі! Тому 24 лютого 2022 року зателефонував мені і повідомив, що завтра піде до військкомату, що і зробив. Сказав: «Якщо не я , то хто?». Він став навіки моїм болем, моїм сумом, моїм Ангелом! Я пишаюся сином, попри нестерпний біль. Я дякую Богу за те, що він такий у мене був. Ми завжди тебе, Руслане, пам’ятатимемо. Герої не вмирають!», – сказала його мати.
Поховали захисника на Алеї Слави Харківського міського кладовища №18 (12 квартал 6 ряд 21 місце).
