Ігор народився і жив у місті Шпола Черкаської області. Закінчив професійне училище за спеціальністю газоелектрозварювальника. Здебільшого працював саме за фахом на різних підприємствах, їздив на заробітки в інші міста та країни. На дозвіллі любив дивитися фільми та рибалити.
Ігор був учасником АТО/ ООС, тож під час повномасштабного російського вторгнення знову став на захист України. Був головним сержантом піхотного взводу 467-го окремого піхотного батальйону Збройних Сил України.
За час служби Ігор отримав такі відзнаки: «За оборону держави», «За участь у антитерористичній операції», «Захисник рідної землі», «Ветеран війни», «467 окремий піхотний батальйон».
«Тато відрізнявся дуже загостреним відчуттям справедливості. Завжди бачив правду там, де її намагалися приховати. Він боровся за те, щоб усе було чесно. Памʼятаю той день, коли він повісив прапор дуже близько до позицій росіян. Всі боялися йти туди, а він із побратимом пішов. Побратими поважали його.
Спочатку він був в АТО в 2016 році, і тому для нашої сімʼї війна триває вже давно. Я тоді була ще малою, але памʼятаю, як писала листівочки йому. Коли телефонував мені, розказував здебільшого позитивні речі, бо не хотів зі мною ділитися тим страшним, що там відбувається», – розповіла донька Ніка.
Поховали Ігоря на старому кладовищі рідного міста.
У нього залишилися дружина, син і донька.
