Петро народився 26 червня 1963 року в селі Степанки на Вінниччині. Після закінчення місцевої школи навчався в обласному центрі на інженера-електрика залізничного транспорту. В 1982 – 1984 роках проходив строкову службу. Згодом переїхав до села Надіївка Херсонської області, де мешкала його сестра. Там знайшов роботу і зустрів майбутню дружину.
«Ми познайомилися на місцевому заході й провели чудовий вечір разом зі спільними друзями. Петро був душею компанії, дотепний і розумний. Це було 1 травня. А через пів року ми зіграли весілля. В нас народилися дві доньки: Лілія і Тетяна. Він їх дуже сильно любив і в усьому підтримував», – розповіла дружина Неля.
Понад 17 років Петро працював машиністом-оператором дощувальної машини. Потім пробував себе в інших сферах.
«Петро був хазяйновитим і відповідальним. Якщо брався за щось, то робив тільки на вищому рівні. Так само і в житті. Він був як бджілка довкола будинку та господарства – все наводив лад. Особливо полюбляв займатися садом: висадив близько 150 кущів винограду та дерев персика, полуниці на 15 соток», – сказала дружина.
У 2014 році Петро добровольцем доєднався до 30-ї окремої механізованої бригади. Виконував бойові завдання на Донеччині. Був командиром бойової машини «Град».
Коли почалося повномасштабне вторгнення, чоловік був на нічній зміні в яслах-садку, де працював машиністом твердопаливної котельні. О восьмій ранку повернувся додому й одразу ж вирушив до військкомату. Того ж дня мобілізувався до 124-ї окремої бригади територіальної оборони.
«Петро по-справжньому вболівав за долю країни. Зупинити його було неможливо. Це було видно по очах. Він знав про високу ймовірність того, що, захищаючи рідну землю та сім'ю, доведеться віддати найцінніше – своє життя. Так і сталося», – сказала Неля.
Востаннє вона бачила чоловіка 28 лютого, коли той сідав у машину з іншими бійцями ТрО. На прощання Петро дав родині настанову: «Живіть як жили. Піклуйтеся про маму».
Рідні шукали Петра понад рік. 13 березня його знайшов працівник херсонського Будинку культури – оборонець із пораненням зміг дістатися підвалу будівлі. Спочатку Петра поховали на кладовищі Геологів у Херсоні як невідомого. 7 серпня 2023-го він знайшов останній спочинок у рідній Надіївці.
Петро мав нагороди за участь в АТО, які в перші дні повномасштабного вторгнення довелося знищити. Посмертно воїна відзначили орденом «За мужність» III ступеня і надали йому звання «Почесний громадянин Херсонської міської територіальної громади». На місці загибелі Героїв Бузкового парку встановили пам’ятний знак.
Вдома на оборонця чекали дружина, дві доньки, двоє онуків, сестра і двоє братів.
