Іван народився 1 червня 1977 року в селищі Богородчани Івано-Франківської області, жив у місті Калуш. Він здобув дві вищі освіти – на економічному факультеті Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника та в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти і газу. Працював у відокремленому підрозділі АТ «Прикарпаттяобленерго» — Івано-Франківських міських електричних мережах, де пройшов шлях від охоронця до начальника служби охорони об’єктів. В останні роки займався підприємницькою діяльністю у сфері будівництва та ремонту.
«Колеги кажуть, що Іван був справжнім професіоналом та людиною з відкритим і щирим серцем. Завжди готовий допомогти, як словом так і ділом. Він був душею компанії. У нього був красивий та співучий голос, тому там де був Іван завжди лунала українська пісня», – розповіла дружина Наталія Паранюк.
Після повномасштабного вторгнення він служив у 35-му окремому стрілецькому батальйоні на посаді стрільця-зенітника.
«Він навчив мене кохати і віддавати любов. З ним я почувалася впевненою в собі, такою потрібною і незамінною. У відносинах завжди йшов на поступки, вмів згладжувати гострі кути, був веселою і неконфліктною людиною», – додала дружина.
Івану Паранюку присвоїли звання почесного громадянина Калуської міської територіальної громади та міста Івано-Франківська. Він також отримав відзнаку міського голови Івано-Франківська «За Честь та Звитягу». Командування військової частини подало клопотання про нагородження його орденом «За мужність».
Поховали воїна на Алеї Слави міського кладовища в Івано-Франківську.
У нього залишилися батьки, дружина, діти, брат і сестра.
15 вересня 2024 на фасаді Центральної бібліотеки ім. Тараса Шевченка відкрили меморіальні дошки п'ятьом полеглим героям із Калуської громади. Зокрема й Івану Паранюку.
