Вадим народився в селі Олександрівка Київської області. Закінчив 9 класів Олександрівської загальноосвітньої школи. Потім вступив до Рокитнянського професійного ліцею, де здобув професію столяра. 2009-го був призваний на строкову службу до Збройних Сил України, через рік підписав контракт із в/ч 3990, в якій прослужив до січня 2014 року. У травні 2014-го уклав наступний контракт із 72-ою окремою механізованою бригадою. Брав участь в АТО/ООС.
23 лютого 2022 року чоловік був мобілізований до 16-го батальйону «Полтава», що у складі 58-ої окремої мотопіхотної бригади. Був командиром підрозділу.
За час служби Вадим був нагороджений низкою відзнак, зокрема: «За взірцевість у військовій службі"» ІІ та ІІІ ступенів, «За військову доблесть», «Гвардія України», «За оборону Авдіївки», «Ветеран Війни», «Учасник АТО», двома відзнаками ОУВ «Запоріжжя». Посмертно його нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
«Вадим – це найкраще, що зі мною було в моєму житті. У нас чудові дітки. Я завжди була коханою та щасливою, у нас була міцна родина. Але Вадим був патріотом своєї країни. Він завжди казав: «А хто, як не я. Я ніколи не покину хлопців». Він був справжнім командиром», – розповіла його дружина Ольга.
Поховали Героя в селі Карапиші на Київщині.
У Вадима залишились мама, брати, сестри, дружина, син і донька.
