Петро народився у селі Микуличин Івано-Франківської області. Закінчив місцеву школу. Після проходження військової служби працював будівельником. Пробував себе у різних галузях комп'ютерного програмування. Мріяв відкрити власний бізнес. Любив читати і малювати. Захоплювався психологією. Займався спортом.
З перших днів повномасштабного російського вторгнення Петро приєднався до 109-го батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Служив у роті вогневої підтримки.
«Петро – людина, сповнена добра, честі і любові. Завжди розвивався. Навіть будучи на фронті, багато читав та вчився новому. Часто думав про своє майбутнє, мав багато планів. Говорив про те, що мріє подорожувати світом і ходити в гори. Петро плів браслети із паракорду – це допомагало відволікатися. Їх мають більше 30 його побратимів. Люблячий і терплячий. Умів підтримати і підібрати правильні слова. Коли брався за будь-які починання, у нього все виходило: механіка, столярство, ремонтні роботи. Дуже творча натура. Був дуже спокійним, це допомагало і додавало впевненості. Завжди був вірний своєму вибору, своїм друзям, своїй родині. Найкращий брат, друг, захисник і порадник», – розповіла сестра загиблого.
«Боєць з перших днів війни захищав нашу державу. Туга й біль переповнюють серця кожного мешканця громади. Висловлюємо щирі співчуття рідним та близьким. Нехай опіка Всевишнього і слова підтримки допоможуть перенести родинне горе. Пам'ять про нашого земляка, який поклав життя за мирне небо над нашими головами, завжди житиме в наших серцях», – зазначили у Яремчанській громаді.
Поховали Петра у рідному селі.
У захисника залишилися мама, сестра і брат і кохана дівчина.
