Мирослав народився в селі Нова Михайлівка Полтавської області. Закінчив Національний університет «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка. Навчався на факультеті фізичного виховання та здобув фах вчителя фізичної культури. Любив спорт та вів здоровий спосіб життя. Захисту Батьківщини присвятив свою подальшу долю. Працював у поліції – в спецпідрозділі «Корд», а згодом став співробітником Служби безпеки України.
Під час повномасштабної війни Мирослав був оперативним співробітником спеціального підрозділу «Альфа» та брав участь у бойових діях на різних гарячих напрямках фронту.
За гідну службу офіцера відзначили такими нагородами: «За відвагу», «За доблесть», «За вірність народу України» І ступеня (посмертно) та орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
«Втрата брата – це глибока рана, яка не загоїться ніколи. Біль і туга за ним назавжди залишиться в нашому серці. Він був справжнім другом, опорою та підтримкою!» – зазначила рідна сестра загиблого Марина.
«Мій брат Мирослав був дуже справедливою і чуйною людиною, скромним і простим, добрим у серці і в душі. Він рятував життя багатьом людям і завжди допомагав бідним. Дуже любив дітей , був віруючим і жив справедливо, а також любив Україну і був патріотом. Навіть коли Мирославу запропонували бути охоронцем президента, він відмовився, бо сказав, що піде на фронт допомагати побратимам і рятувати життя всім нашим українцям. Боже, як же боляче на серці і душі без тебе, любий братику. Мої діти завжди дивляться в небо і кажуть: «Де наш янгол Мирослав?». Ти наш Янгол і в серці, і в душі. Ти завжди будеш у памʼяті в нас», – додала його друга сестра Ярослава.
Поховали воїна на Совському кладовищі в Києві.
У Мирослава залишились мама Людмила, кохана Наталія, брат Василій, сестра Марина і двоє племінників, сестра Ярослава і четверо племінників, з якими Мирослав жив і любив, як своїх рідних дітей. Четверта дитина названа на його честь – Аміром.
