Валентин народився в селі Варварівка Дніпропетровської області. Навчався у місцевому ліцеї. Потім закінчив Дніпровський коледж залізничного транспорту та транспортної інфраструктури. Жив із сім'єю в селі Дебри на Львівщині.
Під час повномасштабної війни Валентин воював за Україну у лавах 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила, що у складі ЗСУ. Боронив на Луганщину.
«Як далі жити… Коли раз на добу був дзвінок, якого дуже чекала: «Привіт мамуль, як ви там!?» І уже на душі легше. А тепер дзвінка нема, голос його уже ніколи не почую. 28 років ростили, любили, оберігали, переживали і все… кінець… Говорять, коли народжуються два сина, то два крила у матері за спиною. Як же боляче усвідомлювати, що у мене вже одного крила немає. І вже не полетиш… Живеш так, ніби в темряві, і не знаєш, коли знайдеш вихід… Всі говорять «Герой, Герой», але ж для мами потрібен ріднесенький синуля, а не Герой. І так, мені здається, буде постійно, бо куди не глянеш, все нагадує про нього, про мого ріднесенького Валюшу. Я його дуже люблю. Біль так і не стихає, всередині велика рана, яка продовжує кровоточить. Кожен день як випробування… Ми пишаємося нашим синочком, його мужністю і безстрашністю, він справжній Патріот і Герой своєї країни. Свій обов'язок перед країною він виконав, не побоявся та не заховався… Хай тепер спочиває спокійно, ми завжди будемо його пам’ятати, він назавжди живий у наших серцях», – розповіла мама полеглого воїна Оксана.
«Валік назавжди залишиться для нас веселим, непосидючим, здатним на непередбачувані витівки. Ми пам’ятатимемо його усміхненим за першою партою, зосередженим на шкільних спортивних змаганнях і наполегливим у будь-якій дискусії. Важко усвідомлювати. Сумуємо. Пам’ятаємо. Царство небесне тобі, наш хлопчику!» – написали на сторінці Варварівського ліцею.
Посмертно старший солдат Півень нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали захисника на цвинтарі біля села Вербляни Львівської області.
У Валентина залишилися дружина Оксана, донька Єлизавета, син Сергій, рідні та друзі.
