Олександр народився і жив у Харкові. Навчався у школі №79. У 1984-1986 роках служив в Афганістані на посаді заступника командира взводу. Був нагороджений за відвагу та мужність. У мирному житті працював слюсарем-ремонтником на Харківському коксовому заводі. Займався спортом. Любив читати книги у вільний час.
Під час повномасштабної війни чоловік воював за Батьківщину у лавах Збройних Сил України. Служив у 54-й окремій механізованій бригаді імені гетьмана Івана Мазепи. Обіймав посаду оператора-електрика. Разом із побратимами боронив Донецьку область.
«Батько був сильним і мужнім. Завжди допомагав тим, хто просив. Був душею компанії – про нього так відгукуються всі, хто його знав. Був люблячим і турботливим татом, дідусем, братом. Турбувався про близьких. Тату, я досі не можу повірити, що тебе більше немає, що я більше ніколи не зможе тебе обійняти і поговорити з тобою. Дякую тобі за все, що ти для мене зробив. Ти назавжди у моєму серці та моїх думках. Я пам'ятатиму і любитиму тебе до останнього свого подиху. Царство небесне, вічна пам'ять і низький уклін. Ти – наш захисник, наш Герой, а Герої не вмирають!» – написала донька загиблого Аліна.
Поховали військового у рідному місті.
В Олександра залишилися доньки Аліна та Марина, син Максим, онуки Каміла та Владислав, племінниця Тетяна.
