Дмитро народився і жив у Києві. Закінчив Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського. Був активним учасником Революції гідності, звідти пішов захищати Україну. Пройшов пекло Дебальцевого. За станом здоров’я демобілізувався в 2015 році.
«Жив доволі простим життям, був невибагливим в побуті, задовольнявся малим. Але його очі полум’яніли, коли мова заходила про Україну. Вступивши до Дніпровської флотилії Українського козацтва, він ходив під вітрилами і веслами до Чорного моря. Навчився жити по козацькому чину. Понад 20 років займався бойовим Спасом. Умів виживати в дикій природі. Дуже любив коней, його слухались найбільш норовливі тварини. Опанував джигітовку. Боявся висоти, щоб подолати страх, навчився стрибати з парашутом і літати на дельтаплані. У душі Дмитро був великим мрійником і дуже відчував красу природи. Ці відчуття відтворював у своїх картинах і скульптурах», – так описали загиблого у Київському ліцеї податкової та рекламної справи №21.
24 лютого 2022 року Дмитро знову став на захист України. Служив у 101-й бригаді охорони Генерального штабу ЗСУ. Брав участь в обороні рідної столиці, потім захищав Київську область, а згодом – північний кордон України. Після навчання у Великій Британії поїхав боронити Донеччину. Там прийняв свій останній бій.
Посмертно воїн нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали Дмитра на Берковецькому цвинтарі у Києві.
У воїна залишилися батько Ігор, мама Валентина, рідні та безліч друзів.
