Микола народився в селі Велика Мотовилівка, що на Київщині. Близько тридцяти років пропрацював в Укрзалізниці, де був слюсарем з ремонту рухомого складу у вагонному депо станції Київ-Пасажирський.
24 лютого 2022 року чоловік ще був на роботі, а вже наступного дня стояв біля військкомату. Того дня його не взяли, бо бракувало зброї на всіх охочих. Так, він ніс службу спершу у територіальній обороні. А вже 8 березня Микола разом з побратимами у складі Збройних Сил України їхав на оборону Чернігова. Потім був у Бахмуті та інших гарячих точках фронту. Виконував обов’язки командира відділення кулеметного взводу стрілецької роти 21-го окремого стрілецького батальйону ЗСУ.
Зі слів командирів та побратимів, був відповідальним, мужнім, добросовісним, ніколи не підводив. Ризикуючи власним життям, рятував побратимів.
«Його всі поважали, бо він ніколи не схибив, завжди був попереду», – додали колеги-залізничники.
У бійця залишились дружина та двоє синів, один із яких боронить Україну.
