Дмитро був родом з Одеси. Закінчив місцеву загальноосвітню школу №101. Навчався у спортивному класі з плавання. Далі вступив до Одеського національного політехнічного університету, навчався на кафедрі кібербезпеки. Але не закінчив навчання, тому що пішов до лав ЗСУ на строкову службу. Після демобілізації шукав себе. Останнє місце роботи – «Нова пошта». Любив подорожі. Цікавився психологією.
Під час повномасштабного російського вторгнення чоловік захищав свою країну в лавах Збройних Сил України. Служив на посаді командира зенітно-ракетного відділення у 28-ій окремій механізованій бригаді імені Лицарів Зимового Походу. Отримав відзнаку «Ветеран війни».
«Мій синочок був дуже мудрим для своїх 25 років. Він був дуже добрим і доброзичливим, із прекрасним почуттям гумору (як справжній одесит), найчастіше був душею компанії. Мрійник. Любив тварин, не терпів несправедливості. Хотів допомагати людям і покращувати світ навколо», – розповіла Ганна Клименко.
Поховали Дмитра на Західному кладовищі рідного міста.
У нього залишились мати, сестра, бабуся, тітка, вітчим, батько та його родина.
