Народився боєць на Одещині в селищі Слобідка. Вищу освіту здобув у Одеському національному технологічному університеті. 17 років пропрацював у АТ «Одеський припортовий завод». Проживав у місті Південне. На дозвіллі захоплювався туристичними походами та риболовлею.
З перших днів повномасштабної війни боронив країну в складі 28-ї окремої механізованої бригади. Служив командиром 3-го гранатометного відділення протитанкового взводу 3-го механізованого батальйону. Нагороджений почесною відзнакою «За заслуги перед містом».
«Ігор пішов добровольцем наступного дня після початку вторгнення. Зі слів побратимів загинув під час мінометного обстрілу позицій, коли їх намагалися евакуювати. Він не міг лишити свого солдата Григорія Чеботюка, який був поранений в ногу. Коли він накладав йому турнікет, поряд розірвалася міна. Вони майже 2 роки вважалися зниклими безвісти, бо ці території потрапили під окупацію. За цей час ніхто з близьких не мав спокою, бо невідомість – тяжке випробування, від надії до відчаю весь цей час. Він не зміг би далі жити, якби не повернувся до пораненого хлопця», – розповіла колишня дружина Наталія.
Поховали захисника на Южненському кладовищі міста Південне Одеської області.
В Ігоря залишились син Максим, донька Ольга та мама Ніна Григорівна.
