Тарас народився в селі Мокротин Львівської області. Навчався у коледжі транспортної інфраструктури в обласному центрі, після чого працював оглядачем та електриком вагонів. У 2014 році, коли розпочалася війна, одним із перших став до лав ЗСУ як доброволець. Пізніше повернувся до цивільного життя.
З початком повномасштабного вторгнення Тарас із братом знову став на захист країни. Воював у лавах 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. Обіймав посаду командира інженерно-саперного відділення однойменного взводу. Пройшов через найгарячіші точки фронту: Попасна, Золоте, Херсонщина, Майорськ, Часів Яр.
Він пережив оточення в Золотому, де разом із підрозділом зміг вирватися з кільця, брав участь у штурмах під Давидовим Бродом і захищав Майорськ, де зазнав контузії та двічі був поранений. У 2023 році Тарас захищав Торецьк і Нью-Йорк на Донеччині.
За мужність і гідну службу Тараса нагородили медаллю «Золотий хрест» від Головнокомандувача ЗСУ та почесною відзнакою Жовківського міського голови.
«Війна мені тебе подарувала, війна в мене тебе і забрала... Неодноразово Тарас говорив «Якби не війна ми б і не зустрілися з тобою» і «Будувати стосунки з військовим – важко». У стосунках коханий завжди був на позитиві, у нього не було звички скаржитися на обставини. Ми неодноразово обговорювали та планували спільне майбутнє у цивільному житті. Завжди і в усьому допомагав всім, хто б не попросив. Був і є взірцем доброти та справедливості.
Тарас був мужнім воїном і патріотом. Добрим, усміхненим, життєрадісним. Пішов боронити свою родину, свою Батьківщину і всіх нас. У його діях відчувалася сила, в його серці – безмежна мужність. Мав багато планів, мрій, він так багато хотів ще зробити в цьому житті... Ти – янгол на небі. Ти – ангел-охоронець», – написала його дівчина Наталя.
«Про Тараса можна писати дуже багато. Він веселий, оптимістичний, відкритий, спокійний. Усі справи, за які брався, він доводив до кінця. Життєрадісний, відповідальний та найкращий», – розповіла хрещена захисника Ольга.
«Мені за честь було служити з таким побратимом, як Тарас. Це така людина, яка ніколи не залишила в біді, завжди був поруч. Я знав, якщо їду на виїзд з Тарасом, то обов'язково все буде добре. Ніколи не забуду наш виїзд на завдання, коли сказав Тарасові зачекати біля машини, поки я перевірю мінне поле. Я йду полем, повертаю голову і бачу – ззаду за метр від мене йде Тарас. І на моє питання «Ти чого тут, я ж сказав, що піду один?» Тарас відповів: «Якщо щось станеться, то не стане нас двох, один ти не підеш!». Ми посміялися і пішли виконувати надважке завдання. Таким позитивним, відповідальним, добрим Тарас був завжди», – поділився спогадами побратим.
Поховали воїна у рідному селі.
У нього залишилися мама, сестра, брати, хрещена, кохана дівчина та її родина.
