Руслан народився 15 березня 1975 року у місті Конотоп Сумської області. Після школи закінчив училище, де опанував фах автослюсаря. Після строкової служби працював водієм. Згодом долучився до родинної справи: разом із батьком ремонтував автомобілі та трактори. Його знали як кваліфікованого майстра.
У 2020-му у Руслана та його коханої Світлани народилася донька. За два роки чоловік влаштувався на стажування до компанії «Нова пошта».
Перші дні повномасштабного вторгнення родина провела в Коцюбинському під Києвом. А потім Руслан вивіз дружину й доньку в Хмельницьку область, а сам добровільно став до лав Збройних сил України. Служив водієм саперного екіпажу 68-ї окремої єгерської бригади. Воював під Покровськом на Донеччині.
Влітку 2024 року Руслан одружився з коханою Світланою. Невдовзі після цього захисник потрапив до військового шпиталю через гіпертонічний криз. На ВЛК у нього діагностували ішемічну хворобу серця, гіпертонічну хворобу та подагру. Руслана визнали придатним до служби лише в тилу, але до переведення чоловік не дожив.
«Руслан випромінював силу, захист, рішучість. Він додавав спокою. До нестями любив риболовлю. Мав купу снастей, вудочок. Навіть на фронті, якщо з'явилася можливість порибалити, він це робив. Я дуже любила море, тому одного разу Руслан мене експромтом на три дні повіз до Одеси. Разом ми любили сходити у кіно, з’їздити у якийсь СПА-готель чи на дачу, на шашлики – на якийсь відпочинок. У нас було дуже мало часу, на жаль. То життя на два міста, то війна з нечастими відпустками. Ми тільки починали будувати спільний побут», – розповіла Світлана.
У захисника залишилися дружина та донька.
