Володимир народився у селищі Хорошів Житомирської області. Здобув фах газоелектрозварювальника та водія у Турчинівському професійному ліцеї.
Деякий час працював шліфувальником на каменепереробному підприємстві. Строкову службу проходив в м. Миколаєві, після якої вирішив підписати контракт в одній із частин Житомирської області.
У жовтні 2021 продовжив військову службу в ЗСУ у складі 95 ОДШБр і вже в листопаді цього ж року став на захист країни в Донецькій обл.
Свій позивний Володимир отримав за те, що любив поезію та сам писав вірші.
З початком повномасштабного вторгнення разом із побратимами захищав Україну на передовій. Був водієм в артилерійському дивізіоні. Брав участь у боях на Донеччині, Харківщині та Луганщині.
У червні 2022 року боєць був нагороджений медаллю «За військову службу Україні». А в березні 2024 року рідні отримали орден «За мужність» ІІІ ступеня, яким його нагородили посмертно.
«Був добрим, уважним, хлопцем, який завжди прийде на допомогу. За словами бойових побратимів, Володя ніколи не пас задніх, завжди проявляв ініціативу та був серед добровольців, готових йти на штурмові дії. Був мужнім воїном, сміливим та рішучим солдатом з почуттям гумору. Справжнім патріотом, який з честю виконував обовʼязок щодо захисту держави і до останнього подиху залишився відданим присязі на вірність українському народові та Україні. Мріяв про Перемогу і робив усе, що від нього залежало, щоб наблизити її!» – написала дружина загиблого Олеся.
Поховали Володимира в селі Камʼяний Брід на Житомирщині, де пройшло його дитинство.
У нього залишились дружина і син від першого шлюбу.
