Володимир народився в місті Костопіль Рівненської області. За два роки родина Снітчуків переїхала на Полтавщину, до села Кустолово-Суходілка. Закінчив Чернігівський юридичний коледж. Певний час працював у виправній колонії, а з 2007 року став військовим пенсіонером.
З 2014 року працював помічником начальника охорони на агрофірмі «Компанія Фармко». Любив сцену, гарно співав і танцював, був чудовим артистом. Обожнював полювання.
У перші дні повномасштабної війни чоловік став на захист Батьківщини від російських окупантів. Служив на посаді головного сержанта роти охорони Окремого зведеного штурмового загону «Одін» ПРТЦК та СП Збройних Сил України.
За гідну службу Володимира нагородили відзнакою Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест».
«Наша родина втратила серце і душу. Найжиттєрадіснішу, найцілеспрямованішу, найталановитішу людину на світі. Тато дарував посмішку і світло, впевненість і підтримку, любов і повагу, щастя і безтурботність. Ми знали, що коли тато поруч, з нами завжди все буде добре, бо в нас є людина, яка зробить все, щоб ми були щасливими. Але втратили не лише ми, втратила Україна. Втратила сміливого, працьовитого, чесного, відважного, цілеспрямованого патріота.
Тато мав проблеми зі здоровʼям. І в останній свій вихід на позицію пішов з обмороженям рук і ніг, з непролікованою контузією, з осколковим пораненням руки. Але він знав, для чого і чому туди йде… За кожного з нас, за свободу, незалежність, за волю. Бо його життєве гасло: «Україна понад усе», – розповіла донька Дарія.
Поховали Володимира в селі Кустолово-Суходілка на Полтавщині.
