Ігор народився в Охтирці. Закінчив Луганський державний університет внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка. Певний час працював за фахом. У 2016 році став військовим Збройних Сил України, брав участь в АТО.
Чоловік любив море, річки, гори та ліс, подорожував Україною. Захоплювався спортом, займався бігом. Любив зустрічатися з друзями та пригощати їх своїм фірмовим шашликом.
Коли почалася повномасштабна війна, Ігор служив у 91-му окремому полку підтримки ЗСУ (в/ч А0563). Був заступником командира інженерно-технічної роти з морально-психологічного забезпечення інженерного батальйону.
«Тато був найближчою для мене людиною, яка дала мені неймовірну любов. Він знав, що таке чесність, мужність і честь. З дитинства він мріяв стати військовим, і коли його мрія здійснилася, був найщасливішою людиною в світі. Завжди з великим теплом розповідав цікаві історії зі служб – особливо про стрибки з парашутом (у нього було 11 таких стрибків). Він завжди був поруч зі мною, хоча мої батьки давно розлучені. Він був людиною, яка жила для інших, і завжди мріяв, щоб наша Україна була вільною та незалежною державою.
Того страшного дня, під час нашої останньої телефонної розмови його останніми словами були: «Доча, я тебе люблю». І тепер з татовою любов’ю я живу наше життя за двох. Він завжди казав, що найголовніше в світі – творити добро. Як я сумую… Люблю тебе, тату, крізь світи», – сказала донька Мирослава.
Посмертно військовому присвоїли звання «майор», а також статус «Почесний громадянин міста Охтирка».
Поховали Ігоря у рідному місті.
