Дмитро Олександрович був родом із Чернігівщини. До першого класу пішов у Прилуках, а потім його родина переїхала до міста Ічня. Там він продовжив навчання в місцевій ЗОШ №4, потім вступив до Прилуцького професійного ліцею на спеціальність електрогазозварника. Після – працював у ТОВ «Голдпак». Із 2015 року проходив строкову службу в Дніпрі, у військовій частині 3036 Національної гвардії України. Згодом повернувся на попередню роботу. 

У 2017 році чоловік одружився. Із дружиною Оксаною виховував двох синів. 

«Він був доброю, спокійною людиною, до якої можна було звернутися з будь-яким проханням. Багато уваги та часу приділяв синам, він їх обожнював», – розповіла дружина Оксана. 

Із початком повномасштабного вторгнення чоловік добровільно вступив до лав ЗСУ і вже 8 листопада 2022 року його мобілізували. Після двох місяців підготовки захищав Україну на Донеччині, Луганщині, Миколаївщині. Обіймав посаду радіомінера 30-ї окремої механізованої бригади.

Посмертно захисник відзначений орденом  «За мужність» ІІІ ступеня. 

Поховали воїна в Ічні.

У Дмитра залишилися мама, батько, сестра, брат, дружина, сини і племінник.