Володимир народився 2 грудня 1966 року в місті Золочів Львівської області. Закінчив професійний коледж, де здобув фах електрозварювальника. Останнім часом працював у відділі Львівської галереї мистецтв музею-заповідника «Золочівський замок», а паралельно виконував ремонтно-будівельні роботи. Любив збирати гриби та активно відпочивати.
Після повномасштабного російського вторгнення Володимир потрапив до 146-го окремого ремонтно-відновлювального полку. Згодом військовослужбовця перевели до 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс», а пізніше перенаправили у 108-й окремий гірсько-штурмовий батальйон.
Після поранення у селі Спірне Краматорського району він продовжив службу у взводі охорони Хмельницького районного територіального центру комплектування, де був старшим стрільцем.
«Найсміливіший і найщедріший чоловік у світі, найкращий татко, вірний товариш. Він був доброю, чуйною людиною з великим серцем, завжди готовим допомогти іншим. Був працьовитим і не боявся жодної роботи. Сім'я завжди була у нього на першому місці. Він був взірцем мужності, відваги, безстрашності, відданості Україні та українському народові. Він любив життя та Батьківщину і мріяв повернутися додому», – розповіла дружина Оксана.
Серед побратимів Володимир був найстаршим і завжди проявляв батьківську любов, доброту, тепло та підтримку. Тому й отримав псевдо Дєд.
Воїна нагородили медаллю «За відвагу».
Поховали захисника у рідному місті на Алеї Героїв.
У нього залишилися мати Яніна Василівна, дружина Оксана, доньки Оксана і Вікторія, онуки Олександр і Мирослав, зять Юрій, сестри Галина та Надія.
