Сергій народився в селі Рубанівка Херсонської області. Після закінчення школи пішов на строкову військову службу. Працював у різних містах на різних роботах. Вільний час завжди проводив із сином та рідною племінницею.
Під час повномасштабної війни, у січні 2023 року, чоловік був призваний до Збройних Сил України. Сергій служив у 53-ій окремій механізованій бригаді імені князя Володимира Мономаха. Був водієм розвідувального взводу.
«Він був найкращим, кого я знала. Моя мама – його рідна сестра, ми жили недалеко одне від одного. Сергій щодня був у нас. Став мені як батько, багато чому мене навчив. Мені було 14 років, коли померла мама. На кладовищі Сергій сказав мені: «Я тебе ніколи не кину, не бійся». Ми були дуже близькими. Він часто їздив в інші міста по роботі, а коли приїжджав, я була найщасливішою. Він завжди проводив дуже багато часу зі мною і зі своїм синочком. Коли в нього були вихідні, ми завжди збирались у колі родини. Сергій завжди був позитивний, добрий, допомагав з усім. Як тільки зміг виїхати з окупації, одразу пішов на фронт і потрапив в Авдіївку. Він завжди казав: «Я воюю, щоб діти мої не воювали». Ми ніколи не забудемо його найкращої посмішки та жартів. Такого, як він, вже не буде. Я вдячна йому за те, що він робив заради нас. Це непоправна втрата, в яку досі не хочеться вірити. Нам всім дуже його не вистачає і досі не віриться, що його більше з нами немає… Тепер він став нашим янголом. Я ніколи його не забуду, бо він в мене одненький і найрідніший», – розповіла племінниця загиблого Дарина Ковальова.
Поховали воїна на Кушугумському кладовищі, що у Запорізькій області.
У Сергія залишилися двоє братів, син, племінники, інші рідні, друзі та побратими.
