Віталій народився в селі Стратіївка Вінницької області. Закінчив Одеський державний університет внутрішніх справ. Після закінчення рік працював за фахом. Потім звільнився за власним бажанням, оскільки вирішив здійснити давню мрію і стати військовим. У березні 2015 року приєднався до лав тоді ще батальйону «Азов» і ніс службу в Маріуполі. Брав участь в АТО/ООС на Донбасі.
На момент повномасштабного вторгнення Віталій був головним сержантом групи розвідки ОЗСП «Азов» у складі Нацгвардії України. З першого дня обороняв Маріуполь від окупантів. Пройшов важкі бої і щиро вірив у перемогу.
«Мій брат був справжнім, щирим патріотом, який любив свою Батьківщину. Віталік мав багато символічних татуювань, про які міг розповідати багато цікавих історій. Саме завдяки цим татуюванням він і повернувся назавжди додому… Дуже любив свою дружину, мріяв про дітей. Життєрадісний, наполегливий, педантичний і скрупульозний, завжди виручить, прийде на допомогу. Любив життя, пригоди, подорожі, історичні книги, сам зібрав чималу бібліотеку. Віталік володів почуттям гумору, такту і витонченим смаком. Був цікавим співрозмовником. Він залишав за собою право спілкуватися лише з тими людьми, які були йому приємні. Дуже любив і підтримував маму, дідуся й бабусю. Гордився та тішився своїми племінницями, завжди обдаровував дорогими подарунками та ласощами. Ніколи не розповідав про службу. Була одна відповідь: «Роблю роботу». Якщо заходила розмова про війну, що служба – це великий ризик, Віталік відповідав: «Я свій вибір зробив і про це не жалкую». І це знову було сказано за декілька днів до того, як його не стало. Найкращий, добрий, чуйний, люблячий син, онук, брат і хрещений. Безмежно любимо, сумуємо, завжди пам’ятаємо», – розповіла сестра загиблого.
Посмертно головний сержант Діденко нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали Героя у рідному селі.
У Віталія залишилися мама, сестра, дружина, рідні, друзі та побратими
