Олег народився в селищі Олександрівка на Донеччині. Закінчив Донецький гірничо-економічний технікум за спеціальністю «Експлуатація і ремонт гірничого електромеханічного обладнання та автоматичних пристроїв». Був начальником зміни державної служби на шахті «Трудівська» в Донецьку. Загалом на шахті він пропрацював 19 років.
У 2018 році підписав контракт з Окремим загоном спеціального призначення «Азов». Служив начальником котельні у господарському взводі роти матеріально-технічного взводу.
«Коли у 2014 році почалася війна, я з двома нашими дітьми виїхала в Маріуполь. Олег переїхав до нас. Працював на хлібзаводі. Возив хліб в «Азов». Так підписав контракт на службу. Коли почалося повномасштабне вторгнення, чоловік захищав Маріуполь. Звʼязку майже не було. Останній його дзвінок був десь опівночі 7 травня. Чоловік тоді був на «Азовсталі». Казав про постійні обстріли: з суші, моря, повітря. Олег відчував, що загине. Я плакала. Він мене заспокоював: «Наташа, не треба плакати, а треба жити, жити, жити… Я вас дуже кохаю!» І після цього не виходив на зв’язок. У вересні 2022 року я дізналася, що Олег загинув», – розповіла дружина захисника.
«Ми з Олегом прожили 18 років. Він дуже любив свою сімʼю. Захоплювався рибалкою, був мужнім, сильним, розумним та з почуттям гумору. Для мене був найкращим люблячим чоловіком і найкращим другом. Я за ним була, як за камʼяною стіною. Для мене це дуже важка втрата. Був одним з кращих воїнів, Герой, який віддав своє життя заради сімʼї та своєї країни. Він назавжди в наших серцях! Любимо! Пам'ятаємо! Шануємо!», – додала вона.
Захисник за життя нагороджений медаллю «За військову службу Україні», орденом «За мужність» ІІІ ступеня, а вже посмертно – орденом «За мужність» ІІ ступеня.
В Олега залишилися дружина і дві доньки.
***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.
