Руслан народився в грузинському Тбілісі. Навчався в школі в селі Новоселівка Запорізької області. Закінчив Чубарівський професійний аграрний ліцей за спеціальністю «оператор ПК». Працював торговельним агентом у фірмі «Прайд» у Запоріжжі. З початком повномасштабного вторгнення добровільно записався в Національну гвардію України. Через місяць перейшов до полку «Азов».
«Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми з сином пішли у військкомат Оріхова. Але нам сказали: такі нам не потрібні. Бо в сина «білий» білет, а я не підходив за станом здоров’я. Руслан звертався всюди, куди можна, щоб його призвали служити. Але скрізь відмовляли. Він казав: «Так, я не служив. Але повинен виконати свій обов’язок перед країною». Згодом на одному з блокпостів його з кількома колегами записали до Нацгвардії. Ми вже згодом про це дізналися. Бо нам син сказав, що отримав повістку. Спочатку служив на блокпостах. А через місяць добровільно записався в «Азов» і відправився на передову. Нам сказав, що їде у відрядження», – розповів батько Павло Мельников.
«Руслан був спокійний, добрий, люблячий син. Грав у футбол, займався єдиноборствами. Захоплювався полюванням і комп’ютерами. Змалечку був дуже справедливим. Завжди захищав слабших, поважав людей старшого віку. Тому всі сусіди, від малого до старого, його любили. З дитинства мріяв стати поліцейським. Коли йшов набір у нову поліцію, йому не вистачило якогось балу. Працював на фірмі торговельним агентом. Через малу зарплату думав поїхати на заробітки за кордон. Але йому підвищили оклад і він залишився», – каже мати Люсік Мельникова.
Воїна поховали на Першотравневому кладовищі в Запоріжжі.
Посмертно Руслан нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Вдома на Руслана чекали батьки, дружина, син, дочка від першого шлюбу та рідна сестра.
