Руслан народився у місті Шостка Сумської області. Там навчався в міському ліцеї, а повну середню освіту отримав у київській ЗОШ № 319. Спочатку опанував спеціальність електромонтера з ремонту та обслуговування електроустанов, а згодом здобув вищу освіту в Українському державному університеті імені Михайла Драгоманова. Останнім часом займався ремонтом автівок, був адміністратором ПП «Ноксім».
Боронив країну у складі 108-го окремого механізованого батальйону «Вовки ДА Вінчі», обіймав посаду командира відділення, мав звання старшого солдата.
«Руслан – сонячний хлопчик, так я його називала. Син дуже любив свою сімʼю, був найкращим для всіх рідних і друзів, – розповіла його мати Надія. – Любив життя, мріяв про свою родину, дітей. Завжди приходив на допомогу.
Любив риболовлю, філософію та психологію. Займався спортом і був за здоровий спосіб життя. Дипломатичний, міг домовитися про завгодно і з ким завгодно. Завжди мав грандіозні плани та потужну енергію позитиву та натхнення. Своїм почуттям гумору підіймав дух побратимів так, що всі сміялися до сліз».
«Казав: «Хочу управляти девізіонами! Легіон туди! Батальйон туди! Авіація!», – його акторська гра була ще тим мистецтвом!», – пригадують друзі.
«Він любив парфуми. На фоні решти це виглядало дивно. На шикування приходив пахучий. Спеціально запізнювався, щоб відтискатися, казав: «Тю, 50 разів, дитячий садок», – поділилися побратими Руслана.
«Немає жодної людини з його оточення, яка не ридала, коли почула про його загибель. Його неможливо було забути. Коли почалася повномасштабна війна, він сказав мені: «А хто піде захищати жінок і дітей?». І пішов. Кожен, хто з ним хоч раз перетнувся, казав що він Янгол у єстві. Він змінював життя на краще, був сильнішим за темряву», – сказала мати.
Поховали захисника на Алеї Героїв у місті Шостка.
У Руслана залишилися мати, сестра та бабуся
