Вадим народився в селі Хороша Вінницької області. Навчався у місцевій і Липовецькій школах. Потім закінчив Зозівський професійний аграрний ліцей, опанувавши фах тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва. У 17 років почав працювати на будівництві, також чистив криниці. Брався за будь-яку роботу, збирав кошти на мотоцикл. Пізніше працював на заводі «Яблуневий дар», а коли виповнилося 18 років долучився до війська.
Під час повномасштабного вторгнення Вадим воював у лавах 21-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Обіймав посаду стрільця. За гідну службу отримав медаль «Ветеран війни».
Вадимові подобалося робити собі татуювання: мав на руці та нозі двох ангелів. Казав, що вони символізують життя та смерть. Хотів зробити тату на шиї. У 2023 році хлопець вступив до Вінницького національного аграрного університету. Навчався дистанційно, тому у вільний час намагався виконувати домашні завдання і надсилати викладачам. Після війни хотів присвятити себе роботі в полі.
«Такі люди як мій брат, бувають раз на 100 років. Він був унікальним, у ньому гармонійно поєднувались найкращі риси характеру», – розповіла старша сестра Вікторія.
«Добрий, чесний, люблячий, життєрадісний, мужній, найкращий, справедливий. Тепер ти назавжди у серці багатьох людей», – сказали друзі загиблого.
«Я пам'ятаю, як кожного ранку рівно о 9:00 Вадим забігав до мене в бліндаж і кликав мене на каву. І кожен ранок ми ходили до нього в підвал на каву», – поділився спогадами побратим Денис.
Поховали воїна в рідному селі.
У нього залишилися батьки та дві сестри.
