Віктор народився в селі Павлівка Калинівського району на Вінниччині. Жив у селі Гущинці рідної області. Закінчив місцеву ЗОШ І-ІІІ ступенів і Гущинецьке вище професійне училище, де здобув фах тракториста-машиніста.
Свій військовий шлях Віктор розпочав ще у 2017 році – служив за контрактом у Збройних Силах України. Брав участь в АТО. Отримав статус ветерана війни. Після завершення контракту в жовтні 2021 року повернувся до мирного життя. Створив сім’ю із коханою жінкою. 6 січня 2022-го в подружжя народилася донечка. А невдовзі почалася велика війна.
На третій день повномасштабного вторгнення, 26 лютого 2022 року, Віктор добровільно повернувся до своєї частини. Служив командиром міномета 1-го відділення мінометного взводу роти вогневої підтримки 131-го окремого розвідувального батальйону імені полковника Євгена Коновальця. Брав участь у звільнення Херсонщини, бойових діях на Донеччині, військових операціях на Харківщині, стримував ворога на Запорізькому напрямку.
«Мій чоловік був моєю опорою, любов’ю, душею нашої родини. Він віддав життя заради побратимів, заради України, заради нашої донечки. Його подвиг – це біль, гордість і памʼять, яку я пронесу крізь усе життя. Я вірю, що він гідний найвищої шани від своєї держави!», – сказала Валентина, дружина полеглого воїна.
За бойові заслуги Віктора Войтенка нагородили численними нагородами, зокрема:
медалями 10-го армійського корпусу, нагрудними знаками «За взірцевість у військовій службі», «Хрестом розвідника», «Золотим хрестом», відзнакою Оперативного командування «Південь» (Оперативно-тактичне угруповання «Херсон»).
Поховали воїна в селі Гущинці на Вінниччині.
У нього залишилися батьки, дружина та донька.
