Ілля народився у Запоріжжі, закінчив Національний університет «Запорізька політехніка». Завжди був щирим, життєрадісним, привітним, мав багато друзів. Брав участь у Революції Гідності, після цього одразу добровольцем поїхав на Донбас. Ілля воював в АТО у складі добровольчого батальйону «Січ», згодом у «Карпатській Січі». Мав позивний «Нога». У цивільному житті займався підприємницькою діяльністю.
Під час повномасштабної війни Ілля, як ветеран, одним із перших долучився до лав Збройних сил України. Він приєднався до 110-ї окремої бригади територіальної оборони.
24 жовтня Ілля отримав поранення грудної клітини, втратив багато крові. Його евакуювали до шпиталю. Там кілька днів він був у реанімації. 30 жовтня серце захисника зупинилося.
«Друже, багато всілякого ми з тобою пережили разом. Тільки зараз усвідомлюю, як же багато всього було... Новий рік на Майдані під час Революції і вже інший Новий рік – у Водяному на Донбасі. Нічні рейди на пам'ятники Лєніну в області та й безліч інших епічних пригод. Прапор, який ми знайшли в розбитому Первомайському багато років тому, знову зі мною, тут, на Донбасі. Але ми продовжимо сміятись з тобою, мій Друже, тепер в мої думках», – написав побратим Андрій Рибальченко.
«25 жовтня. "…Важкі травми, велика втрата крові, він важкий, але стабільний…" Дозволяє побачити. Страх. Намагаюсь не плакати, я мушу бути сильною за нас обох. Бачу його без свідомості, весь в трубках і катетерах. Бачити це стає нестерпно, але я тримаюсь. Легенько торкаюсь волосся: "Ти сильний! Ти житимеш! Ти мені потрібен! Тільки тримайся!"… 30 жовтня. Ранок. Істерика. Дзвінок з лікарні: "Альона, ваш чоловік загинув. Мої співчуття". Моє щастя! Моє сонечко! Мій найкращий у світі! Ти моє все! Я не можу без тебе! Як мені тепер жити?» – написала кохана Альона.
Іллю Волошина поховали у Запоріжжі.
