Вадим народився у місті Мена Чернігівської областї. У 2009 році вступив до Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, потім навчався у Київському національному технічному університеті «Київський політехнічний інститут». Через події на Майдані перервав навчання – був активним учасником революції.
Із дитинства вирізав по дереву, розмальовував вироби. Не боявся сцени та любив виступати. Вадим захоплювався математикою та кресленням. Брався за все, в чому потрібна була допомога.
Став добровольцем 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар», боронив країну на посаді стрільця-зенітника. Мав звання солдата. 27 липня 2014 року під Лутугиним отримав поранення в ногу, втратив багато крові, але відмовився від евакуації. За словами побратимів, сказав, що своїх не кине в бою.
«Діджей був втіленням всього світлого і свідомого. І зараз Вадим залишається для мене мотиватором і світлом. «Я не боюся померти за Україну, я боюся, як переживе моя мама, я її дуже люблю, бо я в неї один», – казав Вадим. Він був дійсно прикладом для багатьох: веселий, компанійський, харизматичний хлопець, для якого слова «Рабів до раю не пускають» (носив на шевроні) були більше, ніж слова. Ідейний, свідомий, який принципово спілкувався українською і розумів передумови війни та її наслідки. Розумів, чому і за що варто воювати. Для Вадима Україна дійсно була понад усе», – розповіла землячка та волонтерка Алла Мизенко.
За службу солдата Вадима Жеребило нагородили відзнакою Всеукраїнської громадської організації «Спілка ветеранів та працівників силових структур України «ЗВИТЯГА», орденом «За вірність присязі», а вже посмертно – орденом «За мужність» III ступеня, медаллю «За жертовність і любов до України», а також народною відзнакою-орденом «Лицарський хрест добровольця».
Поховали захисника у рідному місті. На фасаді Менської гімназії та загальноосвітньої школи імені Тараса Шевченка встановили меморіальні дошки на честь загиблого випускника Вадима Жеребило
У Вадима залишилася мама.
