Андрій народився в місті Червоноград на Львівщині. Після школи пішов навчатися в училище на фрезерувальника. Проте з дитинства його цікавила історія. Тож зрештою вступив на історичний факультет Львівського національного університету імені І. Франка. На літніх канікулах завжди намагався працювати, щоб допомогти родині. У студентські роки був активним учасником Революції Гідності. Разом із друзями стояв з коктейлями Молотова проти бронетранспортерів. У складі «Правого сектора» охороняв Будинок профспілок. Коли почалася війна, хотів піти на військові навчання чи у військо, але мама відмовила. Закінчивши ВНЗ у 2015 році, влаштувався на роботу у ТОВ «Нова пошта». Починав із звичайного приймальника в центрі міста, потім пішов працювати на термінал.
«Він змалечку дуже любив Україну, не хотів їхати з кордон ні вчитися, ні працювати, хоч ця можливість для нього була відкрита. Як друг він був дуже хороший, як людина – дуже справедливий. Любив людей, намагався допомогти всім, кому міг. Він занадто добрим був для цього світу», – розповідають рідні.
Коли почалася повномасштабна війна, Андрій з колегою пішли у військкомат добровольцями. Хоча через астму він мав «білий квиток». Його не хотіли приймати, але він наполіг. Займалися охороною мостів, державних об’єктів. У березні 2022-го у військкоматі одружився зі своєю дівчиною.
Пройшов навчання і восени потрапив у штурмову роту 710-ї бригади охорони Державної спеціальної служби транспорту Міноборони України. У складі підрозділу боронив Харківщину й Донеччину. У квітні 2023-го отримав серйозне поранення – міна прилетіла в окоп. Після лікування повернувся на передову. Вже востаннє.
«Мій коханий чоловік Андрій назавжди залишиться у травні 2023… молодим, красивим, щирим, мужнім і незламним. Андрій героїчно загинув, прикриваючи побратимів, під час важкого бою. Був там, де не міг не бути, з тими, кому довіряв життя й чиї сам боронив до останнього подиху. Всі, хто знали Андрія особисто, погодяться, що він був завжди справжнім і щирим, надійним і веселим, ерудованим і неймовірно цікавим. За це та багато іншого його всі так любили й поважали!» – написала дружина загиблого Олена.
«Мій син в армію пішов зразу після 24-го лютого. Пішов добровольцем. Гідно виконував свій обов'язок із захисту рідної землі. Був відданим другом, хорошою людиною і воїном. Обороняв нашу землю під Бахмутом. Де і повів побратимів в останній свій бій», – зазначила Любов Жолондик.
Посмертно Жолондик Андрій Ігорович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Поховали Героя на Алеї Слави Бендюзького кладовища Львівщини.
В Андрія залишилися любляча родина, друзі та побратими.
