Віктор народився 19 березня 1977 року в селі Трипілля на Київщині. Після школи працював помічником комбайнера та трактористом, потім отримав посвідчення водія. Спочатку був далекобійником, потім сів за кермо швидкої допомоги у Києві. У 2002–2009 роках працював у Міністерстві оборони України, де здобув навички екстремального водіння. З 2009 до 2022 року працював особистим водієм.
У дитинстві Віктор травмував ногу, через що його комісували і він не проходив строкової служби. Проте з початком повномасштабної війни він добровільно долучився до захисту Обухівської міської територіальної громади. З травня 2022 року служив у військовій частині 3041, а у 2023-му перевівся до 1-ї бригади оперативного призначення НГУ «Буревій», де був техніком роти вогневої підтримки. Брав участь у заходах із захисту та оборони України.
«Вітя любив життя, вмів сміятися і жартувати, швидко приймати рішення та вирішувати проблеми. Їхав туди, куди інші водії відмовлялися, керував будь-яким транспортним засобом. Ніколи не жалівся, навіть після поранення в січні 2024 року, після відновлення продовжив службу. Людина неймовірної вдачі, запального та рішучого характеру, гіперсправедливості та працьовитості. Він був сильним, сміливим і дуже живим. І навіть зараз – живий у спогадах, у фразах, у жартах, у його діях, у тій теплій тіні, що з’являється в думках у найнеочікуваніші моменти. Дякую тобі, рідний, герою! Знаю, ти досі поруч зі мною!», – сказала цивільна дружина Тетяна Олійник.
Віктор мав посвідчення учасника бойових дій та подяку за сумлінне виконання службових обов’язків і вірність військовій присязі з нагоди Дня автомобіліста. Посмертно воїну присвоїли статус ветерана війни.
Поховали Віктора на Лісовому кладовищі у Києві.
У нього залишилися брат, донька, син і цивільна дружина.
