Микола народився і жив у селищі Куликівка Чернігівської області. Навчався в місцевій школі. Потім вступив до Куликівського професійного технічного училища №30. Здобув фах майстра сільськогосподарського виробництва. В армії дослужився до звання старшого сержанта. Коли повернувся, на посаді шляхового майстра забезпечував безпеку руху потягів на станції імені Бориса Олійника на Київщині. У 1999-му одружився, через два роки подружжя виховувало доньку. У 2008 році закінчив Вінницький транспортний коледж за спеціальністю «Обслуговування залізничних споруд та обʼєктів колійного господарства», у 2012-му – Українську державну академію залізничного транспорту у Харкові за спеціальністю «Залізничні споруди та колійне господарство». У травні 2018 року почав працювати керівником Куликівського Виробничого управління житлово-комунального господарства. Весь вільний час Микола приділяв праці на землі. З самого дитинства любив поля і природу, тому невтомно займався землеробством і допомагав односельчанам.
З початком повномасштабного вторгнення, в лютому 2022-го, не чекаючи повістки, чоловік добровільно мобілізувався до лав Збройних Сил України. Служив у 20-му окремому батальйоні спеціального призначення (в/ч А4118). Обіймав посаду заступника командира бойової машини, навідника-оператора роти спеціального призначення. Брав участь в обороні рідної Чернігівщини, а далі разом із підрозділом виконував бойові завдання на інших гарячих напрямках фронту. У червні 2023-го їх направили під Вугледар на Донеччину.
«Ми втратили головний маяк нашої родини. Пливемо за течією. Без нього, як без світла, блукаємо в пітьмі. Мій тато – це не просто втрата однієї сім’ї. Це – невідновна втрата для всієї України, бо ж таких, як він, істинних борців свого народу, одиниці», – розповіла донька полеглого воїна.
Поховали Миколу в рідному селищі.
Вдома на свого Героя чекали батьки, дружина Олена, донька Софія, онучка Єва, рідні та друзі.
