«В червні 2014 року в Ізюмі була зустріч учасників Революції Гідності. Там ми з ним і познайомилися. Справив враження спокійної, зібраної, врівноваженої людини, мав тонкий гумор. Свій патріотизм, очевидно, взяв від батьків, бо вони теж дуже любили Україну», – згадує подруга Ірина Верещака.
11 червня 2014 року на свій день народження Віктор поїхав у Київ і приєднався до батальйону поліції «Золоті ворота», потім перейшов у батальйон поліції «Харків» Воював в АТО/ООС до 2020 року.
«Я возила їм волонтерську допомогу. Так ми з ним і спілкувалися. Згодом він запропонував заснувати в Ізюмі громадську організацію «Українське об'єднання учасників бойових дій та волонтерів АТО і ООС» і сам її очолив. Я була секретарем», – продовжує Ірина.
Жінка каже, що побратими та колеги Віктора по громадській організації готувалися до повномасштабного вторгнення Росії.
«В грудні 2021 року ми почали розробляти план, як діяти на випадок війни, – продовжує Ірина. – З перших днів Віктор з моїм чоловіком пішли в тероборону. Її толком не було, зброї – обмаль. Коли нашу частину міста по інший бік Сіверського Дінця окупували, мости зірвали, ми з чоловіком опинилися в окупації. Центр міста, по той бік річки, ще тримався кілька днів. Там воював Віктор з тероборонівцями та армією. Що з ним, ми не знали, бо зв'язку вже не було. Мій чоловік – атовець. Ми вирішили ховатися на дачі в селі, де нас ніхто не знав, бо нас розшукували окупанти. Тому з Віктором ми домовилися наперед: якщо буде критична ситуація, щоб ішов до нас. Коли місто повністю окупували, він з іншими хлопцями перейшов Сіверській Дінець і під Капитолівкою їх вбили. На початку квітня Вітя мені наснився. Ніби прийшов в гості в чорному светрі з тризубом, мовчав. Я зрозуміла, що він загинув».
Ірина додає, що Віктор був пенсіонером і ще в січні 2022-го друзі просили його виїхати до доньок за кордон.
«Казали: Віктор, ти вже своє відвоював. Як почнеться вторгнення, їдь подалі. Але він про таке й думати не хотів».
Зараз на будинку в центрі міста, поруч з розбитими через обстріли вікнами квартири Віктора Бельського, висить банер з його фото. Також іменем Віктора назвали одну з вулиць Ізюма.
Раніше чоловік працював на місцевому вагоно-ремонтному заводі. Незадовго до війни отримав диплом юриста в Києві. Працював в Управлінні молоді, спорту та іміджевих проєктів Ізюмської міської ради.
«До війни ми разом організовували в місті патріотичні фестивалі для молоді, літературний конкурс по школах Ізюма. Патріотичне виховання молоді було його захопленням», – каже Ірина.
Віктор Бельський був розлучений. В нього залишилося дві доньки. Вони з матір'ю живуть за кордоном.
