Олександрові було 58 років. Народився у селі Тихий Лиман Каховського району Херсонщини. Закінчив Херсонський державний аграрно-економічний університет. Жив у Бериславі. Очолював фермерське господарство «Гордієнко» і був головою обласної асоціації фермерів, а також депутатом Херсонської обласної ради. Вів активну соціальну та громадську діяльність.
«Усього за три дні до трагедії зустрічався з прем'єр-міністеркою України, розповідав про проблеми аграріїв, боровся за звільнення від оподаткування тих землеробів, яким доводиться працювати в страшних обставинах. Мав зустрічі з президентом Володимиром Зеленським на з'їздах представників бізнесу Херсонщини. Завжди представляв інтереси громади, умів достукатися до влади», – розповіла донька Аліна Гордієнко.
Після того, як Збройні Сили України звільнили правий берег Херсонщини від окупації, вивіз сімʼю до Одеси, а сам повернувся в рідну область. Обробляв землю, навчився розміновувати поля.
Самотужки розмінував тисячі гектарів, звідки вивіз понад 5 тисяч протитанкових мін. Рятував від обстрілів техніку й працівників. Боровся з ворожими дронами за допомогою РЕБ і збивав їх рушницею, якою майстерно володів.
Обожнював катання верхи і мисливство. Разом із друзями їздив полювати в різні куточки України. Вів здоровий спосіб життя, відвідував спортивний зал. Багато часу присвячував родині.
«Батько був людиною неймовірно широкої душі, лідером за характером. Чудовий син, тато і дідусь. Від нього ми навчилися, що сімʼя – це найвища цінність. Він завжди наголошував: «Я ж Гордієнко, я козацького роду, мене не так легко вигнати зі своєї землі». Дітям і внукам прищепив риси лідерів і переможців. Він – характерник, ішов до кінця, довгий час відбивався від ворожих безпілотників, бувало, що сікло йому машину або і його ранило. Але то була справа принципу! Вселяв нам безперервний оптимізм. Ми, як сім'я, дуже переживали за нього, просили берегти себе, але водночас повністю розділяли його діяльність», – додала Аліна.
В Олександра залишилися донька, два сини, онуки й інші рідні.
