Олег народився в селі Черепинки на Житомирщині. До школи ходив у сусіднє село Хлупляни. Потім вивчався в Овруцькому училищі на машиніста та водія-тракториста. Працював водієм у сільгосптехніці, а у 2000 році разом із дружиною та двома дітьми переїхав на Донеччину – у село Павлівка в Мар’їнському районі. Працював водієм у різних компаніях.
У 2016 році Олег підписав контракт із ЗСУ і три роки служив на сході України в лавах 92-ї ОШБр. Потім повернувся до цивільного життя.
«Останнє місце роботи було на сільгосппідприємстві. Йому там подобалося. Коли почалося повномасштабне вторгнення, прийшов на роботу – а там уже наші військові зайняли позиції. Ворог стрімко просувався. Олег телефонував мені востаннє 10 березня. Казав, що війна не така, як у 2014-му була. Вже потім ми дізналися, що його цивільна дружина виїхала в Німеччину. Вони у Вугледарі жили. А сам Олег поїхав у Павлівку, хотів вивезти дітей. Але все так швидко відбувалося, село потрапило в окупацію, тож їхати разом вони не могли», – розповіла Валентина.
Зрештою, колишня дружина з дітьми автомобілем змогла виїхати через російський блокпост. Олег залишився: як «атовцю» йому було небезпечно контактувати з ворогом.
«Цивільна дружина Олега розказувала мені, що він скооперувався зі знайомим. Вони забрали авто та зброю в російського військового і намагалися прорватися до своїх. Але потрапили на блокпост ворога. Брата сильно побили і забрали в полон. Це сталося у квітні 2022-го. У травні ми подали його в розшук. Олег мав статус військовополоненого. Нам повідомили, що він спочатку сидів у Донецькому СІЗО.. А за рік ми дізналися, що його вивезли в місто Галич у Костромській області Росії», – пояснила сестра.
3 січня 2024 року родині повідомили, що додому повернувся військовополонений, який сидів в одній камері з Олегом. Той розповів, що чоловік тримався, навіть жартував.
Після авіатрощі родина півтора року чекала на інформацію. У травні 2025 року Валентині повідомили, що є збіг ДНК.
24 липня 2025 року чоловіка поховали на кладовищі в селі Оленичі на Житомирщині.
«Олег був дуже простим, товариським, приємним. Як його діти любили… Нам дуже його бракує», – говорить Валентина.
У оборонця залишилися сестра, брат, двоє дітей і племінники.
