«Сергій не міг стояти осторонь, про виїзд з села не було й мови. В перші дні війни долучився до тероборони, робили з хлопцями коктейлі Молотова. Але тоді ніхто не мав уявлення, що таке окупація, і що таке, коли через село йде колона з сотні танків. Коли це стало реальністю, Сергій не розгубився, а почав допомагати цивільним. Казав: «Мені страшно, але я буду це робити». Зокрема, він розносив гуманітарну допомогу літнім людям», – розповіла дружина Світлана. Їй разом із 5-річною донькою вдалося евакуюватися.
24 березня в село привезли хліб. Сергій стояв у черзі, щоб взяти буханці і рознести жителям.
«Його прямо з черги забрали окупанти з місцевими перевертнями. Кажуть, між ними відбулася якась розмова. Потім всі гуртом пішли до нас додому. Щось шукали. Потім чоловіка вивели за межі двору і розстріляли. Тіло віднесли в недобудову неподалік. Там були коктейлі Молотова, які колись наготувала тероборона. На коктейлях його і спалили… », – сказала Світлана.
Сергій Михайліченко народився в місті Білозерське Покровського району на Донеччині. Працював шахтарем. У 2010-му познайомився з майбутньою дружиною і згодом переїхав до неї на Київщину. Займався виготовленням і продажем аксесуарів для автомобілів.
«Сергій не міг пройти повз біду інших. Велику роль відігравала віра. В мирний час він допомагав людям, які мали проблеми з алкоголем і наркотиками. Був сильний та незламний, в будь-якій компанії виділявся, його завжди було чути в товаристві», – додала дружина.
Друг Андрій Коркін згадує Сергія християнином, який допомогою людям в окупації проявив свою віру: «Ми почали тісно спілкуватися за пів року до початку великої війни. Збиралися попити каву, пофілософствувати, подискутувати про сенс життя. Я його поважав. Коли мою маму з бабусею в їхньому будинку розстріляли з міномета окупанти, я вже став на захист України. Сергій перший побіг до моїх рідних. Окупанти не давали поховати їх на кладовищі. Тому тілами, похованням на подвір'ї зайнявся Сергій зі ще одним хлопцем. На жаль, за кілька днів вбили і його», – сказав Андрій.
У Сергія Михайліченка залишилися дружина, донька, мати, брат і три сестри.
