«Ми до кінця не вірили, що російські війська підійдуть до нашого села. Всюди лунали вибухи, до Києва наближалися з усіх сторін. Було страшно, ми ховалися по підвалах, – згадала дружина Юлія. – Згодом почали курсувати евакуаційні автобуси і чоловік запропонував нам виїхати. Майже на останньому автобусі, який пропустили, ми з 13-річною донькою і песиком залишили Плоске. Чоловік не захотів. Сказав, що стерегтиме квартиру».
18 березня Юлія з дитиною виїхали за кордон. 21 березня російські війська прорвалися до Плоского. Олександр телефонував раз у день, бо світла і нормального мобільного покриття не було. 24 березня він пішов на місце в селі, де був мобільний зв'язок. Наступного дня Юлія вже не змогла до нього додзвонитися.
«Знайома написала, що люди бачила, як окупанти вели його з другом Миколою Волохою до свого штабу. 30 березня російська війська відступили з села. Одразу після цього Олександра і Миколу знайшли в підвалі зі слідами насильницької смерті», – сказала Юлія.
Олександр Хандурін народився в селі Шалигине Шосткинського району на Сумщині. Здобув фах вчителя початкових класів, але за спеціальністю не працював. Після одруження з односельчанкою переїхав у Плоске на Київщину. Тут Юлія працювала вчителькою, а Олександр відкрив компанію зі встановлення ліфтів.
«Чоловік мав міцний характер, справжній козак. Навіть носив оселедця на голові, який це підкреслював, він йому дуже пасував. Олександр був завзятий, харизматичний, відвертий. Ніколи не приховував, що в нього на душі. Першим пішов до сільської ради, коли перед наступом організовували тероборону. Їздив рити окопи, розставляти на дорогах колеса, щоб перешкодити ворогу, робив «коктейлі Молотова». Мабуть, за це його й схопили», – сказала дружина.
Олександр любив читати, мав велику бібліотеку, збирав антикварні книжки. Цікавився космосом і мріяв у нього полетіти. Казав, що залюбки долучився б до освоєння якоїсь планети.
В Олександра Хандуріна залишилися дружина, донька і сестра.
