Людмила народилася біля Донецька. Одружилася з шахтарем. Була техпрацівницею на шахті в Донецьку, а також працювала на пошті. До 2014-го жила в Донецьку поблизу аеропорту. Коли російська армія почала війну проти України, донька вивезла матір з-під обстрілів. Людмила оселилася з доньчиною родиною в селі Грушівка біля Куп'янська в Харківській області.
27 лютого 2022 року Грушівку окупували російські війська. Згодом доньку Людмили з 13-річною онукою зять вивіз із окупації, а сам повернувся до тещі.
«Мама не хотіла виїжджати. Бялася їхати через Печенізьку дамбу, по ній треба було йти більше двох кілометрів. До того ж її обстрілювали. Мама не змогла би її пішки подолати», – згадала донька Наталія.
Незабаром окупанти забрали в полон зятя Людмили. Його безпідставно звинуватили у співорганізації підриву російського складу техніки в Куп'янську. Жінка залишилася сама.
«В квартирі не було газу, світла, води. По воду люди їздили до криниці, але вона була далеко, мама до неї не могла дістатися. Російських грошей, щоб купувати продукти, не було, бо ми відмовилися від них будь-що брати. Мама намагалася ходити на город, тому влітку мала трохи овочів, варила якийсь соус із помідорів. Але не доїдала і часто не мала питної води. Я просила людей зайти хоча би попити принести. Але мої прохання ігнорували. Рідко коли до мами з околиці села приходив кум і щось приносив».
10 вересня 2022 року Куп'янськ звільнили Збройні Сили України. Наталія забрала матір до себе на Полтавщину в місто Кобеляки. Там її родина винаймала будинок.
«Мама дуже схудла. Коли ми її вивозили, зупинилися купити пиріжків. Вона той пиріжок ніби аж обіймала. Але після нього їй стало погано. Через недоїдання організм почав відторгати їжу. Потім мама почала трохи відновлюватися, їй повернулася радість. Але через кілька тижнів почала нарікати на самопочуття. Що не з'їсть – нудить. Потім почала мліти, падати», – сказала донька.
Восени 2022 року почалися масовані обстріли енергосистеми України та відключення світла. Будинок в Кобеляках був великий. Котел працював від електрики, тому всім доводилося мерзнути.
«Я прокидалася вночі, гріла воду, набирала її в пляшки і клала мамі й доньці під ковдру. Але мама все одно перемерзала. Потім у неї ускладнилося дихання, почала ніби втрачати розум, мало говорила. В лікарні її обстежили, ми купили необхідні ліки, її госпіталізували. А вночі 24 грудня мені зателефонували і сказали, що мами не стало… Мама була з родини довгожителів, вона би ще жила. Але війна забрала в неї здоров'я», – сказала Наталія.
У Людмили Савенкової залишилися донька, онука та двоє внуків.