Артур народився та мешкав у Поляні. Закінчив місцеву школу. Працював у Києві на будівництві, пізніше – на полях. Займався з колегами ремонтами у Миколаєві, в Снігурівці – будували гаражі. Останнім часом перед трагедією був охоронцем на місцевому ставку. Також разом із родиною займався господарством: утримували корів та здавали молоко. Артур дуже любив свій мотоцикл, втім більшість вільного часу присвячував праці: косив траву, складав сіно, заготовляв корми тваринам.
Після початку повномасштабного вторгнення Артур з родиною допомагали ЗСУ – привозили харчі в їдальню, де куховарили для українських захисників, також готували для них самотужки – борщі, пиріжки тощо.
Мати Артура, Валентина, пригадує сина надзвичайно хорошою людиною: «Дитина-янгол. Його всі любили. Ніколи нікого не ображав та не пліткував, не брав участь у бійках. Кожному допомагав, хто б не попросив. Був дуже спокійним. Він не був одружений, дітей не мав, був сам по-собі. Був моєю опорою на старість. Я ані їсти, ані жити без нього не хочу».
«Золотий був син. Усміхнений, життєрадісний. Я не можу вам передати, це просто був син від Бога», – додала подруга родини, Таїсія.
Артура Душка через сильні обстріли спершу поховали у палісаднику, опісля – перепоховали. «Голову його ми так і не знайшли. Поховали без неї», – сказала Валентина.
В Артура залишилися мама, сестра та вітчим.
