Олександрові був 61 рік. Народився і жив у Павлівці. Здобув фах тракториста-механізатора. Працював за цією спеціальністю, також три роки був кінологом у залізничній охороні – супроводжував вантажі. Більшу частину життя займався бджільництвом. Мав пасіку. Також тримав корів.
10 березня 2022 року російські війська окупували рідне село чоловіка (Павлівку звільнили ЗСУ 10 листопада того ж року). Олександр залишався вдома. Жив із матір’ю. Не хотів покидати дім та господарство…
«Ховали ми брата під обстрілами. Мої діти, його племінники, сумують за ним. Часто плачемо з матір’ю, згадуючи Олександра. Він був вірянином. Робив добрі справи. Коли їхав на машині, завжди підвозив односельців. Був тихим, спокійним. Усі пригадують його хорошою людиною… Брата завжди цікавила природа. Ходив, шукав місце для бджіл, щоб десь їх вивести, на якесь поле. Вдома до останнього були бджоли. Коли були прильоти, пасіку розбило… Бджіл не стало, і його також», – розповіла сестра Валентина.
В Олександра залишилися мама, дві сестри та сім племінників.
