Михайло був родом з Озер. Закінчив професійно-технічне училище у Києві, працював різноробочим, електромонтером, зварювальником. Займався домашнім господарством.
«Він був дуже завзятий до праці, працеголік, наполегливий…», – пригадала Наталія, сестра Михайла Гончара.
Під час повномасштабного вторгнення російські військові викрали Михайла. Тримали у підвалі будинку військового містечка біля льотно-випробувальної і доводчої бази держпідприємства «Антонов» у Гостомелі. Потім відпустили, але того ж дня знову затримали.
30 березня 2022 року на приватному подвіріʼї у селі Здвижівка знайшли тіло Михайла та ще кількох убитих. Їх розстріляли, руки вбитих були зв'язані, на очах – пов’язки. Коли повʼязку з очей Михайла зняли, то на обличчі ще була свіжа кров. Сестра припускає, що його могли вбити вранці того дня або напередодні – 29 березня.
На початку квітня, після того, як ЗСУ звільнили від окупації Київську область, Михайла Гончара поховали на цвинтарі у рідному селі.
У нього залишилися батько Василь, сестра Наталія з сімʼєю та донька Євгенія.
