Наталія до пенсії багато років працювала бухгалтеркою на Ізюмському оптичному заводі. Їздила і на заробітки за кордон. Була цілеспрямованою людиною. Самотужки заробила на квартиру в будинку по сусідству зі синовим – хотіла бути поруч. Наталія любила поратися на дачі. Вирощувала квіти, овочі.
Коли після початку повномасштабної війни Ізюм стали нещадно обстрілювати, Наталя переселилася в будинок сина на Першотравневу, 2. Разом спускалися в укриття, що було обладнаним для перебування багатьох людей.
Онука Альона з теплотою згадує Наталію: «Вона в нас була така бабуся-бабуся. Знаєте, від неї без пиріжків не підеш ніколи. Чекала нас із братом завжди і була готова нагодувати смачненьким, коли б не прийшли». Наталія вчила готувати і онуку, разом пекли торти. Найсмачніші страви в родині, каже Альона, завжди були бабусині.
Наталію Яковенко поховали в безіменній могилі в ізюмському лісі під номером 174. Її тіло, як і сина з невісткою, потрібно було ексгумувати та проводити процедуру опізнання через аналіз ДНК.
